Робота з батьками

Соціальний педагог рекомендує:

Шановні батьки, поміркуйте над тим, що нам казали, коли ми були дітьми…

Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисть зуби; мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від мене; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; вважай, бо впадеш; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом…

І чиніть з власними дітьми те, що ми хотіли б почути від своїх батьків…

Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговоримо про тебе; як почуваєшся? боїшся? чому не хочеш? ти дуже милий; приємний; розкажи, що ти відчував; ти – щасливий? мені приємно, коли ти посміхаєшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому страждаєш? що тобі не подобається? кажи те, що хочеш; довіряю тобі; мені приємно з тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо я помилився…

Навколо тебе є багато людей, що чекають на слова, які хотіли почути ще в дитинстві.   

                                                                          Зай Оксана Павлівна,

                                                                              соціальний педагог

                                                          «Не виховуйте дітей, все одно вони

будуть схожі на вас. Виховуйте себе»

Англійське прислів’я

Коли ви думали, що я не дивися, я бачив, що ви повісили мій перший малюнок на холодильник, і я одразу ж захотів намалювати інший.

Коли ви думали, що я не дивився, я бачив, що ви нагодували бездомну кішку, і я дізнався, що добре бути турботливим до тварин.

Коли ви думали, що я не дивися, я бачив, що ви зробили мій улюблений пиріг для мене, і я дізнався, що невеликі справи можуть бути особливими і житті.

Коли ви думали, що я не дивися, я почув, що ви молилися, і дізнався, що є Бог, з Яким я міг завжди говорити, і я вчився довіряти Богу.

Коли ви думали, що я не дивися, я бачив, що ви приготували їжу і віднесли її другу, який був хворий, і я дізнався, що всі ми повинні допомагати і турбувати один про одного.

Коли ви думали, що я не дивися, я бачив, що ви віддаєте всій час та гроші, щоб допомагати людям, в яких нічого немає, і я дізнався, що ті, в кого щось ж, повинні допомагати тим, у кого немає нічого.

Коли ви думали, що я не дивися, я бачив, що ви турбуєтеся про наш дім і про всіх у ньому, і я дізнався, що ми повинні піклуватися про те, що нам дано і дорого.

Коли ви думали, що я не дивися, я бачив, як ви ставитеся до своїх обов’язків, навіть коли ви не дуже добре почувалися, і я дізнався, що повинен бути відповідальним, коли я виросту.

Коли ви думали, що я не дивися, я бачив, як сльози текли з ваших очей, і я дізнався, що іноді дещо може завдавати болю, і плакати — це нормально.

Коли ви думали, що я не дивися, я брав більшість уроків із життя, які я повинен знати, щоб бути хорошим та успішним, коли виросту.

Коли ви думали, що я не дивися, я дивився на вас і хотів сказати: «Дякую за те, що я бачив, коли ви думали, що я не дивився!»

 

Послання батькам від дитини

Дорогі мої батьки!

1.     Не поправляйте мене в присутності сторонніх людей. Я зверну набагато більше уваги на ваше зауваження, якщо ви скажете мені все спокійно віч-на-віч.

2.     Не намагайтесь обговорювати мою поведінку в самий розпал конфлікту. За деякими об’єктивними причинами мій слух притупляється в цей час, а моє бажання діяти з вами заодно пропадає. Буде нормально, якщо ви здійсните необхідні кроки пізніше.

3.     Не намагайтесь читати мені моралі та нотації. Ви будете здивовані довідавшись, як чудово я розумію, що таке добре і що таке погано.

4.     Не змушуйте мене почувати, що мої провини завжди непоправні. Я повинен навчитися, зробивши помилку, не відчуваючи при цьому, що я ні на що не здатний.

5.     Не чіпляйтеся до мене і не кричіть на мене. Якщо ви будете це робити, я буду змушений захищатися, прикидаючись глухим.

6.     Не просіть від мене пояснень, навіщо я це зробив. Я іноді і сам не знаю, чому так роблю, а не інакше.

7.     Не піддавайте занадто великому іспиту мою чесність. Коли я зляканий, я легко перетворююсь на брехуна.

8.     Не забувайте, що я люблю експериментувати. У такий спосіб я пізнаю світ. Будь-ласка, змиріться з цим.

9.     Не захищайте мене від наслідків моїх помилок. Я вчуся на власному досвіді.

10.                       Не звертайте занадто багато уваги на мої маленькі хвороби. Я можу навчитися отримувати задоволення від поганого самопочуття, якщо це приносить мені так багато уваги.

11.                       Не намагайтеся від мене відсторонитись, коли я задаю відверті запитання. Якщо ви не будете на них відповідати, ви побачите, що я перестану задавати вам запитання взагалі і буду шукати інформацію десь на стороні.

12.                       Не відповідайте на провокаційні та безглузді запитання. Якщо будете це робити, то незабаром побачите, що я просто не захочу, щоб ви постійно мною займалися.

13.                       Ніколи навіть не натякайте, що ви досконалі і непогрішні. Це дає мені відчуття даремності спроб зрівнятися з вами.

14.                       Не турбуйтеся, якщо ми проводимо разом занадто мало часу. Значення має те, як ми його проводимо.

15.                       Не забувайте, що я не можу успішно розвиватися без розуміння та підтримки, але похвала, коли вона чесно заслужена, іноді все-таки забувається. А наганяй, здається, ніколи…

16.                       Нехай мої страхи й побоювання не викликають у вас занепокоєння. Інакше я буду боятися ще більше. Покажіть мені, що таке мужність.

17.                       Ставтесь до мене так, як ви ставитесь до своїх друзів. Тоді я теж стану вашим другом. Запам’ятайте, що мене більше вчить не критика, а приклади для наслідування.

18.                       І, крім того, пам’ятайте, що я вас люблю – тому, будь-ласка, відповідайте мені любов’ю.

Поради батькам, як допомогти дитині звикнути до школи.

 

1. Формуйте позитивне ставлення до школи. Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.

2.      Виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини. Із щирою зацікавленістю питайте у дитини про те, що цікавого було у школі. Покажіть, що вам не байдужі дитячі почуття та переживання. Прислухайтесь до своєї дитини, почуйте її!

3.      Формуйте адекватну самооцінку. Частіше хваліть дитину за її досягнення, порівнюйте їх з попередніми досягненнями самої дитини, але ні в якому разі не з досягненнями інших дітей. Підкреслюйте її сильні сторони, але її вчинки оцінюйте об’єктивно. Оцінюйте не саму дитину, а тільки її вчинок.

4.      Не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх із грою. Не ставте перед дитиною завищені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителів, наприклад, вимагаючи виконання додаткових, складніших завдань.

5.      Навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими: вміння слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати, враховувати настрій та бажання інших людей тощо. Саме ці навички стануть запорукою того, що ваша дитина займе гідне місце у класному колективі, знайде собі друзів і буде почуватися серед них затишно та комфортно.

6.      Привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6-річній дитині. Чим більше ви вимагаєте самостійності в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері.

7.      Частіше хваліть, а не докоряйте. Похвалою та заохоченням ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуваннями чи  покараннями.

8.      Пам’ятайте, що кожна людина має право на помилку. Адже виправляючи свої помилки, дитина вчиться (як і усі ми). Краще порадьте їй, як вчинити правильно, й обов’язково аргументуйте свої думки, але при цьому все одно надайте їй право вибору.

9.      Частіше згадуйте себе в дошкільному віці.

10.    Не соромтеся визнати перед дитиною свою помилку чи неправоту, попросити у неї вибачення. Покажіть їй, що ідеальних людей не існує і ви також можете помилятися.

11.    Любіть дитину безумовною любов’ю, приймайте її такою, якою вона є. Дайте зрозуміти дитині, що ви любите її завжди, за будь – яких обставин. Але слідкуйте за тим, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність, установіть чіткі межі дозволеного і завжди неухильно дотримуйтеся встановлених заборон і дозволів.

Допоможіть першокласнику

Парадокс! Малюк так готувався до школи і з нетерпінням чекав першого вересня, а через місяць він не хоче ходити на заняття і погоджується робити уроки лише під пильним наглядом батьків. Що ж сталося?

На думку вчителів молодшої школи, в небажанні дітей вчитися винні в першу чергу самі батьки. Саме вони, діючи з найкращих спонукань, відбивають у дитини потяг до знань.

Найпоширеніша помилка батьків - це прагнення виростити вундеркінда. Ще задовго до вступу до школи дитина освоює більшу частину програми першого класу і їй нецікаво зупинятися на досягнутому. Маленький школярик готовий рухатися вперед, а програма не дозволяє. Звичайно, батьків можна зрозуміти. Їм хочеться, щоб їх дитя було най-най, і вони намагаються щосили. Але якщо ваша дитина – геній, то вона і без вашої допомоги проявить себе. А звичайній дитині надто багато вчитися теж шкідливо. Діти швидко втомлюються. І чим більше ви будете змушувати її сидіти за книжками, тим гірше. У цьому випадку дитина сприймає навчання, як неприємний важкий обов'язок і погоджується робити уроки лише з-під палиці. Підготовка дитини до школи повинна полягати в розвитку пізнавальних процесів - уваги, пам'яті, мислення і сприйняття. Основне завдання батьків - підтримка інтересу до знань в цілому.

Першокласники переживають величезний психологічний стрес. Для дитини почалося нове життя, і вона не в змозі миттєво звикнути до нової ролі. Поставте себе на її місце: новий колектив, замість вихователя - вчителька і нові обов'язки. А батьки, замість того, щоб допомагати, починають висувати до першокласника дуже високі вимоги і дитина фізично не в змозі їх виконувати. Крім цього, дорослі бояться, що дитина буде без діла тинятися по вулиці, і намагаються максимально завантажити дитяче дозвілля. Вони віддають малюка в кілька секцій і вимагають від нього неможливого. Не кожен дорослий у змозі задовольнити запити батьківських амбіцій, не кажучи про семирічну дитину.

Психологічна готовність

Психологічна готовність до шкільного навчання - багатокомпонентне утворення. Кожен з компонентів є необхідним і вимагає врахування в процесі підготовки дитини до систематичного навчання в школі.

Шкільна незрілість визначається не загальним відставанням у розвитку, а частковою незрілістю одного або декількох компонентів психологічної готовності до школі.

Це можуть бути:

·                   недостатньо розвинене логічне мислення;

·                   «бідний» словниковий запас;

·                    невміння будувати складні речення, пояснювати свою думку;

·                   вузький кругозір,відсутність володіння елементарними поняттями (професія, транспорт, пори року та ін.);

·                   недостатній розвиток дрібної моторики руки ;

·                   відставання в розвитку емоційно-вольових якостей.

Виключивши навіть одну з прогалин у розвитку дитини, ви підвищите її успішність в оволодінні новим матеріалом і знизите ризик дезадаптації.

Найбільш поширені проблеми першого класу:

- Дитина не може зосередитися і перескакує з однієї справи на іншу,

- Дитині необхідно, щоб її контролювали. Вона не в змозі самостійно впоратися навіть з найпростішим завданням.

- Дитині важко просидіти без руху 30-35 хвилин,

- Дитині не подобається вчитися. Її набагато більше цікавлять іграшки, а не книжки і прописи.

І загальні поради, як  подолати такі труднощі:

1. Формуємо відповідальність

Багато батьків, намагаючись привчити малюка до самостійності, не допомагають йому робити уроки, а лише перевіряють вже виконане завдання. Але не кожна дитина в змозі самостійно зробити навіть просте завдання. Буде потрібно кілька місяців, щоб дитина зрозуміла, що домашнє завдання -  це її обов'язок, який треба виконувати. Тому перший час ви повинні м'яко нагадувати малюку, що час сідати за книжки і допомагати йому, бодай своєю присутністю.

2. Мотивуюча сила шкільного приладдя

Неодмінним атрибутом навчання є - шкільне приладдя. Всілякі пенали, зошити, ручки, гумки, папки - першокласник сприймає, як нові іграшки. Тому не економте на цих необхідних атрибутах. Дозвольте дитині брати участь у виборі шкільного приладдя, воно підтримує інтерес до навчання.

На закінчення обов'язково похваліть малюка: «Ось бачиш, який ти молодець. Я тобі тільки трохи допомогла, і ти сам вирішив цей складний приклад ». Тоді у дитини з'явиться позитивна установка «Я сам все можу».

Частіше хваліть маленького учня, за будь-яку перемогу і не акцентуйте увагу на невдачах. Якщо дитині легко дається рахунок і не виходить правопис, то розповідайте їй, як вона гарно рахує, а якщо вона буде докладати зусиль, то обов'язково навчиться добре писати. У ваших силах прищепити дитині волю до перемоги. Не  обзивайте її смішними прізвиськами, якщо вона щось погано робить (наприклад, «курка криволапа»), щоб уникнути вашого глузування дитина взагалі перестане писати або змириться зі своїм прізвиськом і не захоче красиво писати.

Не забувайте, що багато чого залежить і від генів. Якщо ви не відрізнялися в школі хорошою успішністю і насилу отримали атестат, то не вимагайте від своєї дитини неможливого. Нехай краще виросте впевненою щасливою особистістю з задовільними оцінками у атестаті, ніж замученим сором’язливим зубрилкою-відмінником. Гріш ціна тим знанням, які насильно вбиті дитині.

Докладніше на сайті:  

http://www.vampodarok.com/kprazdnikam/prazdniki/1sep/cont144.html 

ПОРАДИ БАТЬКАМ

ВИРАЗИ, ЯКІ ТРЕБА ВЖИВАТИ ЯКОМОГА ЧАСТІШЕ:

-         Ти в мене дуже розумний (розумна)...

-         Ти в мене молодець.

-         Які в тебе чудові друзі!

-         Я тобі дуже вдячна...

-         Порадь мені, будь ласка...

-         Я б ніколи не зуміла так зробити, як ти...

-         Ти мене завжди правильно розумієш...

ПРАВИЛА БАТЬКІВСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ

1.     Бачити у дитини позитивні якості і опиратися на них.

2.     Показувати власний досвід позитивної поведінки.

3.     Давати оцінку поведінці дитини, а не її особистості.

4.     Навіювати дитині позитивне.

5.     Не згадувати негативні ситуації з минулого.

6.     Не карати двічі за один негативний поступок.

7.     Завжди бути поруч з дитиною для допомоги при необхідності.

КОЖНА ДИТИНА МАЄ ПРАВО:

1.     Бути любимою.

2.     Рости у безпечному фізичному і психологічному середовищі.

3.     Бути вислуханою і почутою.

4.     На повагу її почуттів.

5.     На самовираження.

6.     На забезпечення їй необхідних умов для вчасного інтелектуального, морального, емоційного, естетичного, соціального розвитку.

ЯК ПОКАЗАТИ ДИТИНІ СВОЮ ЛЮБОВ ДО НЕЇ?

1.     Покажіть, що ви намагаєтесь зрозуміти свою дитину і її вчинки.

2.     Проявляйте терпіння.

3.     Пояснюйте свої вчинки і почуття.

4.     Не забувайте хвалити дитину.

5.     Будьте чесні з нею.

6.     Робіть щось разом з нею.

7.     Пам’ятайте, що любов до дітей – це краще, яка виховує вас і вашу дитину.

Десять заповідей для батьків

1.    Не навчайте того, з чим самі необізнані. Для правильного виховання дитини потрібно знати її вікові та індивідуальні особливості.

2.    Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета – виростити її для життя серед людей.

3.    Довіряйте дитині. Пояснюйте, що вона робить краще, а не гірше. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина опанує вміння їх самостійно виправляти.

4.    Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена у своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна особистість.

5.    Будьте терплячими. Ваша нетерплячість – ознака слабкості, демонстрація вашої невпевненості у собі.

6.    Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам’ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.

7.    Потурбуйтеся про те, що ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозвольте їй відпочивати від розпоряджень, наказів, зауважень. Нехай вона вчиться розпоряджатися собою.

8.    Не використовуйте у своїй практиці вислів: «Роби, якщо я наказав!» Замініть цю форму на  іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це не принесе тобі користь». Дитина має звикнути до того, що діяти необхідно не за наказом, а тому, що це доцільно, потрібно для когось.

9.    Оцінюючи дитину, говоріть їй не тільки про те, чим ви особисто незадоволені, а про те, що вас радує. Не порівнюйте її із сусідською дитиною, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше опанувати ази батьківської мудрості.

10.Ніколи не говоріть, що вам бракує часу виховувати свою дитину. Це все одно, що сказати: «Мені ніколи її любити». Ми виховуємо своїх дітей прикладом власного життя, власною системою цінностей, виховуємо своєю присутністю і відсутністю, виразом обличчя, звичним тоном спілкування з людьми, облаштуванням у квартирі, ставленням до праці та дозвілля. Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

Батькам першокласників

Школа... Як багато очікувань, надій, хвилювань зв'язують діти, батьки, вчителі з цим словом.

Вступ до школи - це початок нового етапу в житті дитяти, входження його в світ знань, нових прав і обов'язків, складних і різносторонніх взаємин з дорослими і однолітками.

У вас Подія - ваше дитя вперше переступило поріг школи. Як він встигатиме в школі, чи сподобається йому бути учнем, як складуться взаємини з вчителем, однокласниками? Ці тривоги долають всіх батьків, навіть якщо в школу йде вже друга, третя або п'ята дитина.

Це природно, оскільки кожна маленька людина - неповторна, у неї свій внутрішній світ, свої інтереси, свої здібності і можливості. І головне завдання батьків спільно з педагогами - так організувати навчання, щоб дитина із задоволенням відвідувала школу, пізнавала навколишній світ і, звичайно, добре вчилася.

Як повинні поводитися дорослі, щоб добитися цього? Необхідна «кровна» зацікавленість в успіхах, в шкільних справах маленького учня. Він повинен відчувати, що батькам, дідусям і бабусям дуже важливо і цікаво знати, що відбувалося в школі, що нового (по кожному предмету окремо) взнав він сьогодні. Бажано підтримувати інтерес до навчання, переносячи нові знання дитини на повсякденне життя (використовувати навик рахунку, щоб порахувати, скільки птиць сіло на гілку або скільки червоних машин стоїть біля будинку, навик читання, щоб прочитати вивіску або назву нової книжки, яку купила мама).

І, звичайно необхідно заохочувати кожне маленьке і велике досягнення вашого нащадка. Річ у тому, що особливо у віці 6-10 років діти орієнтовані на реакцію дорослих. Вони дуже чуйно відгукуються на похвалу або осуд батьків, вчителя, прагнуть привернути до себе увагу, відчути себе потрібними і улюбленими (хорошими). Тому для тат і мам, бабусь і дідусів це реальний важіль для підтримки і підвищення інтересу до школи і навчання.

Про шкоду тривалого перегляду телепередач, ігор на комп’ютері знають всі від малого до старого. Можна зробити цю невід'ємну і улюблену практично всіма дітьми частина нашого життя способом заохочення за успіхи і досягнення. Тим більше, що обов'язки школяра вимагають багато сил, часу і здоров'я.

Щоб окрім зовнішніх атрибутів шкільного життя (портфель, зошити, підручники і тому подібне) з'явилося внутрішнє відчуття переходу в нову якість «учень», необхідне відношення дорослих до вступу до школи як до відповідального, серйозного кроку дитини («ти тепер учень, великий хлопчик, у тебе нові серйозні обов’язки»). Звичайно, ваше дитя продовжуватиме грати і в ляльки, і в машинки, але потрібно давати установку «дорослішання». А це не лише нові обов'язки, але і нові можливості, складніші доручення і певна самостійність. Контроль необхідний (ступінь його прояву в компетентності кожного з батьків), але все ж таки постарайтеся дати можливість вашому першокласникові «підрости»

у своєму світовідчуванні, відчути себе старше.

В кожної особи має бути свій простір. Якщо у дитяти немає своєї кімнати, потрібно організувати робоче місце: письмовий стіл, де він займатиметься своєю серйозною справою - вчитися. Це добре і з точки зору дотримання правил гігієни - правильна посадка, яка дозволяє зберегти поставу, необхідне освітлення.

На окрему увагу заслуговує режим дня. На жаль, багато дітей (за статистикою, 40-50  володіють синдромом мінімальної мозкової дисфункції (ММД) або, як наслідок вегето-судинною дистонією. Ці легкі неврологічні захворювання можуть компенсуватися до 10-12 років за умови дотримання спільної гігієни життя (нормальна тривалість сну - 9-10 годин, прогулянки - 2-3 години, рухливі ігри і заняття спортом, відвідини басейну, повноцінне харчування). Саме для цієї категорії дітей важливо правильно розподілити час навчання і відпочинку, оскільки причинами проблем з навчанням, поведінкою є підвищені стомлюваність, неможливість тривалої концентрації уваги.

Будь ласка, дорогі батьки, не перестарайтеся у виконанні домашніх завдань. Діти у віці 6-7 років повинні займатися не більш півгодини, далі потрібно робити перерву не менше 15 хвилин. Кількість не завжди переходить в якість! Крім того тривалим написанням паличок і гачків можна надовго відохотити до навчання.

Ще всім батькам незайве знати, що всі ми грішні високими амбіціями і очікуваннями по відношенню до своїх чад. І буває дуже складно дітям дотягнутися до тієї планки, яку ми їм ставимо. Безперечно простіше стукати кулаком по столу і вимагати: «Учись добре, слухай вчительку!» Набагато складніше допомагати дитині, щодня знаючись на його проблемах, підбадьорювати в разі невдачі і хвалити за успіхи.

Пам'ятайте: дитя - це чистий аркуш, який нам потрібно заповнити. І від того, як ми будемо це робити, залежить образ майбутньої особистості.